Гутин-Томнатик, Фото Віталій Шлюпка https://www.instagram.com/vit_shliupka/
Колись я займався тільки хайкінгом і трекінгом у теплі пори року, а потім потягнуло подивитися що робиться у горах зимою (мій інстаграм https://www.instagram.com/thedovewithasmartphone/) Так придбав свій перший класичний льодоруб BD Raven: такий прямий довжиною 70 см з темляком, бо льодоруб був у списку спорядження у мій перший зимовий похід Боржавою. У магазині були добрі знижки на льодоруби та я порахував що в оренду не дуже то й вигідно брати і взагалі робив плани займатися альпінізмом далі.
Потім записався у школу альпінізму і дуже був здивований чому вона базується на скеледромі і де там стукати льодорубом взагалі ми будемо! В мене тоді такі були уявлення про альпінізм та зимові гори що там треба активно махати льодорубом та буде щастя :) Льодорубом ще довго не користувався по призначенню: у Карпатах взимку розтягував на ньому намет, тягав його на Матерхорн вхолосту та на Тянь-Шань користувався тільки на льодовому занятті, ще давав товаришу сходити на Казбек.
У лютому 21 року було трошки вільних днів та бажання сходити зимовий Гутин-Томнатик по лівому канту східного гребеня 2Б, і ось знову взяв льдоруб у Карпати вже не сподіваючись використати його за призначенням…
Гайд та льодоруб BD Raven, фото https://www.instagram.com/thedovewithasmartphone/
Поїхали удвох з гідом Віталієм Шлюпкою https://www.instagram.com/vit_shliupka/ План був стартанути у Рахові, день на підхід, день сходження, запасний день або пролізти Шпиці та день на спуск. З Рахова можна знайти таксі або бус у сели Луги за 400-500 грн. А далі вже починається підхід гірською стежкою довжиною 12 км.
Погоду ми зловили одну з найгірших яку можна уявити у Карпатах: сніги товщиною 1-2м, плюсова температура, мокрий сніг та дощі, але дати були обрані зазадалегідь то вирішили йти.
Снігу дуже багато, трекінгова палиця розкладена на 135см, Фото Віталій Шлюпка https://www.instagram.com/vit_shliupka/
Перші 2 км пройшли швидко по мокрому снігу, потім вдягнули снігоступи та почалася тропа уздовж гірської річки Бребенескул, її постійно потрібно було переходити, ми навіть снігоступи не знімали та через кілька годин вже досить впевнено скакали у них по камінню з берега на берег. Швидкість руху була десь 1 км на годину, сніг глибокий, мокрий, наліпає, постійно тропили та взагалі бачили тільки сліди зайців та жодної людини. У середньому товщина снігового покриву була під півтора метри і часто навіть у снігоступах провалювалися по коліно бо рюкзаки були під 30 кіло (бівуак, залізо, їжа) Під вечір першого дня зрозуміли шо сьогодні Гутин точно не побачимо та ішли-ішли десь до десятої вечора поки не зустріли дуже зручну колибу від заповідника з пічкою.
В Котрий раз зрозумів що не буває ідеальної мембрани - питання чи буде вона тримати вологу годину-дві-п’ять. Мої мембранні боти та куртка з гортекс про буле вже давно наскрізь мокрі та з них текла вода.
Дуже кайфанули від будиночку, то взагалі було найкраще що могло статися у той день і таке просте і зрозуміле.
Підхід уздовж річки Бребенескул, фото Віталій Шлюпка https://www.instagram.com/vit_shliupka/
Другий день був теж вологий, мембрана куртка просохла, взуття десь наполовину. Продовжуємо підхід. Навкруги дуже гарно: ліс та смереки у снігу і взагалі місця дикі та неходжені. За той день треба було набрати десь кілометр вгору та 7км у довжину. Чим вище тим більше почали зустрічатися “капкани”: це коли маленька ялинка повністю під снігом, ступаєш на неї та по горло або по пояс провалюєшься. Потім та ще робота дістати себе у снігоступах з важким рюкзаком та продовжити йти. Я постійно побоювався лавин, але стрьомних кулуарів майже не було та багато дерев навкруги. Під захід сонця на горизонті показався Гутин - він дуже красивий! Вперше бачив його з півдня (до цього ходив його тільки влітку зі сторони Ребер) Дуже нагадав мені турецький Демірказик.
Потім стандартно: поставили намети, чай, вечеря, льодоруб поклав у тамбур бо зранку планували сходження.
Прокинулись о сьомій ранку. Половина неба була світла, добре було видно вершини Бребенескулу та Гутину, половина неба у темних хмарах, почався сніг, вночі морозу не було, усе вологе, взуття майже не висохло. Десь об 11 ранку вийшли на маршрут як сніг закінчився. Я одягнув снігоступи та тропив під самий Гутин. Потім повісив їх на рюкзак та ми зв’язалися. Почалося дуже просте лазання, у той час основний виклик був читати вчасно рельєф під товстим снігом. На горизонті показалася обсерваторія Білий слон та внизу було видно два наших яскравих намети.
Якось інтуїтивно та раптово вперше почав працювати своїм льодорубом за призначенням та у реальних умовах: було зручно, коли за камінь зачепитися підстрахувати себе, коли у замерзлу землю втикнути. Лідером іти не наважився - вперше такий рельєф дивний бачив (як я розумію його називають мікстовим) та і погода почала псуватися.
Ліземо Гутин-Томнатик, фото Віталій Шлюпка https://www.instagram.com/vit_shliupka/
Ліземо Гутин-Томнатик, фото Віталій Шлюпка https://www.instagram.com/vit_shliupka/
Постійно йшли одночасним лазанням, для точок використовували петлі 120 см та 2, 3, 4 номери камалотів. Самастраховкою не користувався. Під кінець лазання є ключ так званий “камін”. Там десь на 5б лазання рівень складності. Застряг у тому каміні бо я широкий і був з великим рюкзаком. Так шо походу знімав рюкзак та пхав його у гору. Після каміну починається взагалі піший підйом та було повне “молоко” та колючий сніг і вітер в обличчя.
Потім вершина десь о третій дня, снікерс, чай, пару фото. Спочатку думали спускатись дюльфером по маршруту підйому, але через погоду вирішили робити піший спуск по кулуару зліва лінії сходження. Можна ще було спуститися на озеро Бребенескул, але то було б дуже довго бо тропити треба. Спуск був простий та комфортний просто йти вниз по глибокому снігу, був невеликий стрьомний відрізок де було видно зійшла маленька лавина, тож ми його швидко пробігли. Спускалися десь годину. Через брак досвіду кішками подряпав низ своїх мембранних штанів.
Ми знову біля наметів. Хвилин 20 вирішували чи лишитися ночувати під горою і як спускатися, знову у Луги чи на Зарослк йти. Вирішили краще знову дійти до будинку з піччю та спати сухо і комфортно. Думали прийдемо туди десь о другій ночі, але дійшли до десятої вечора бо трошки залишилося слідів які ми вже натропили на підході.
У домі була прикольна миша яка вміє повзати по стінам та погризла наші мішечки з їжею підвішені до стелі. Та і взагалі коли ми її прогоняли вона не дуже квапилася та так ледаче зійшла. Зранку досушивалися та продовжили спуск у Луги, це зайняло шість годин, є різні варіанти: можна було піти по шляху підйому, ми вибрали більш крутий та швидкий спуск. На шляху було багато струмків та річок які часто потрібно було переходити. Під кінець вже ноги були втомлені та часто провалювався у сніг.
Потім була “буханка” у Рахів, автобус у Яремче та сухий комфортний номер і душ!
Мені дуже сподобалося. По сухій та морозній погоді такий маршрут можна зробити набагато швидше і комфортніше. Дуже дивно по факту виглядає два дні підходу на три години лазання. Але раз на рік я точно готовий робити такі вилазки. А якщо є тиждень часу та буде будиночок з піччю десь біля озера Бребенескул так можна одразу робити і Гутин і Шпиці і Ребра.
Ми користувалися гайдом та трошки ускладнили собі маршрут лізучи максимально в лоб по камінню - то було цікавіше. Класифікація спірна, тоточно не 1Б, але і не певний що 2Б. 2Б то більше на складні погодні умови. На хорошу погоду та мало снігу то скоріше 2А.
Можна було пробувати підхід з Заросляка, але не думаю що там було б принципово легше.
Ще дуже зрадів що нарешті мені знадобився льодоруб по справжньому! Але отакі довгі та прямі то вже олдскул. Віталій був з легким та коротким інструментом. Я думаю скоро теж перейду на більш сучасне спорядження.
Ще впевнено можу сказати що зимовий альпінізм в Українських Карпатах існує!
