www.wz.lviv.ua
Не оминуло це бажання й львівського важковаговика Петра Короля. До своєї олімпійської нагороди він ішов довгим тернистим шляхом… Розпочинав це сходження далекого 1955 року, коли 14-річним юнаком прийшов у рідній Вінниці в секцію важкої атлетики «Юного динамівця» до тренера Василя Боба. Хлопець не вражав своїми фізичними даними, але показав важливу рису тих, хто хоче перемагати – характер. Петро тренувався з особливим завзяттям, весело, ніколи на скаржився на втому, міг запалити своєю енергією і невтомністю інших.
У 18 років Король став майстром спорту і чемпіоном України у легкій вазі, що потім повторить 12 років поспіль. Але піднятися вище на союзному рівні, де була надто висока конкуренція у цій вазі, ніяк не вдавалося, хоч тренувався невтомно і наполегливо. Утім, коли Петрові підійшла «тридцятка», його впертість і вірність штанзі були нагороджені. На розіграші Кубка Союзу в Дніпропетровську Король встановлює рекорд СРСР у поштовху (169 кг). Цей результат зламав той психологічний бар’єр, перед яким Петро так довго стояв. Він став ще ретельніше відпрацьовувати техніку кожної дисципліни, і тренер Аркадій Речкеман повторював після кожного тренування, що вони на правильному шляху. Через рік на міжнародних змаганнях «Кубок дружби» у Ростові Король встановив свій перший світовий рекорд, побивши у поштовху найвище досягнення дворазового олімпійського чемпіона поляка Вальдемара Барановського – 171 кг.
Врешті-решт, в олімпійському 1972 році львів’янин став чемпіоном СРСР, встановивши черговий світовий рекорд у поштовху (175 кг) і всесоюзний у сумі триборства (447, 5 кг). Та на Олімпіаду в Мюнхен тренери взяли молодшого Мухарбі Киржинова, якого Король випередив на чемпіонаті. Виявляється, Королю треба було ще раз довести – тренерам, собі, прихильникам важкої атлетики, що та пізня спортивна зрілість, яка до нього прийшла, не «цветы запоздалые», як співалося у популярній пісеньці, а зав’язь майбутніх щедрих плодів. 1974 року тренери вирішили взяти на чемпіонат світу обох штангістів. І в далекій Манілі Король уперше став найсильнішим на планеті. У 33 роки!
Через рік він повторив цей успіх у Москві, тому на Олімпійські ігри 1976 року до Монреаля поїхав першим номером. На олімпійському помості була жорстка боротьба з головним конкурентом - поляком Збігнєвом Качмареком. Поляк випередив львів’янина у сумі на 2,5 кг. Але через місяць стало відомо, що Качмарек вживав заборонені фармакологічні препарати, за що був дискваліфікований і мусив віддати золоту медаль Королю. Справедливість знайшла героя! Стільки років минуло з того переможного дня в Монреалі (22 липня 1976 р.), але Петро Кіндратович і тепер добре його пам’ятає. І, пригадуючи олімпійський успіх, любить повторювати: «Недарма ж на Сході кажуть: «Усе приходить до того, хто вміє чекати».
Зійшовши з великого помосту в 36 років, Король працював сім років тренером, виховав кількох майстрів спорту. Через усе життя проніс Петро Кіндратович свою втіху і розраду – риболовлю. Він справжній рибалка-професор! Усе знає – особливості риб, хімічний склад води, рельєф дна, інші дрібнички, без яких не ловиться… Повторює: «Шкода, що риболовля не входить до олімпійських видів, міг би й там позмагатися за перемогу». Як переможець – то вже всюди.
Довідка
Петро Король народився 2 січня 1941 р. Олімпійський чемпіон із важкої атлетики (1976), триразовий чемпіон світу (1974, 1975, 1976), чемпіон Європи (1973). 11-кратний рекордсмен світу, заслужений майстер спорту.
