Фото автора
Кілька років тому син переглядав Інтернет і каже: «Тату, глянь – в Україні почали проводити змагання з гирьового спорту. Чемпіон у твоїй віковій категорії за 10 хвилин підняв гирю 102 рази. А ти зміг би?».
Пану Ігорю та новина не давала спокою – сам дружить з металом зі шкільних років. Хоча давно не брав заліза до рук, спробував розім’ятися – у хаті є дві пари 16-кілограмових і 24-кілограмових «груш».
Піднімав обережно – боявся, щоб не виникло ускладнень після операції на оці. Коли зрозумів, що здоров’я не підводить, збільшив навантаження. А згодом зголосився до участі у республіканському турнірі.
За підтримкою прийшов у райдержадміністрацію. Для «протекції» взяв зі собою селищного дяка Михайла Шаламагу, людину авторитетну у районі.
- Я боявся, що мене не зрозуміють, - згадує Ігор Богданович. - Подумають, що якийсь сільський дід на старості «помішався»…
Після деяких сумнівів район дав «дивакові із Верхнього Синьовидного» рекомендацію у Київ, і вже невдовзі Ігор Головка їхав на всеукраїнський чемпіонат, що відбувся у селищі Кирилівці Запорізької області.
Десь через тиждень Ігоря Головку знову побачили у сколівському «білому домі». Прийшов до голови райспорткомітету і з порога каже: «Маєте проблему зі мною!». Чиновники перелякалися, думали, що «дід» щось натворив. Але їм відразу відлягло від серця, коли почули: «Я став чемпіоном України. Перевершив рекорд на п’ять очок – протягом 10 хвилин підняв гирю 118 разів». А потім «дід» додав: «Мене включили у збірну України. Запрошують на чемпіонат світу в Італії. Допоможіть з фінансами».
Кошти на поїздку до Мілана збирали всім Сколівським районом. Голова держадміністрації Михайло Гнатишин попросив зголоситися меценатів, і ті відгукнулися, назбирали понад дев’ять тисяч гривень. 66-річний екс-газовик відробив їх сповна. На міланському помості він не дав жодних шансів іноземним суперникам. Рекорд світу перевершив на 50 балів, завоювавши одразу три золоті медалі. Коли тричі піднімався на п’єдестал і щоразу під склепінням суперзалу звучав Державний гімн України, від хвилювання стискало горло, не міг стримати сліз. Над головою пан Ігор тримав синьо-жовтий прапор, що його завбачливо позичив перед поїздкою у селищній раді…
Згодом у районі відбулося вшанування світового чемпіона. Щоб поставити ветерана у приклад іншим, запросили фізруків з усіх шкіл. До теплих слів, квітів іменинникові додали мікрохвильову пічку.
На свою спортивну вершину Ігор Головка зійшов через п’ятдесят років після того, як став першорозрядником. У шкільні роки почав тягати штангу, був чемпіоном Сибіру серед юніорів («в края отдаленные» сім’ю виселили з політичних мотивів). Коли повернувся на батьківщину, тренувався у відомого фахівця у Львові, став чемпіоном області. Наставник запропонував вступати в університет. Коли подав документи, разом із викладачем викликали в «особый отдел»: «Ви знаєте, кого берете на навчання?» – «Врага народа!». Так «накрилася» його вища освіта і спортивна кар’єра…
Нічого надзвичайного у щоденному режимі бойківського богатиря нема. Їсть усе підряд, харчами не перебирає. Зранку робить зарядку, перед обідом бігає чотири кілометри на сільському пасовищі – «щоб старі кості розрухати». Потім півгодинки «мордує» гирі. Каже, після цих занять самопочуття відмінне.
Ігор Богданович – людина різнобічна. Майстер на всі руки. Самотужки (на одну лише зарплату) збудував хату. Вишиває бісером, каже, що після того, як, будучи незрячим на одне око, вишив образ Божої Матері, дістав надзвичайний приплив сил. Збирає лікарські рослини, займається нетрадиційними методами лікування. З великим задоволенням грає у шахи. Коли їздив в іспанське Аліканте, у гості до сина, став чемпіоном цього міста, привіз додому срібний кубок. Іспанці запитували його: «А ви хто – професор?».
Позичений у селищній раді національний прапор Ігор Головка віддавати не поспішає. Він йому ще пригодиться. Коли поїде у Німеччину, на наступний чемпіонат світу…
