Звісно ця стаття буде не про альтернативні світи у стилі фентезі. Вона буде про результати пошуку альтернативи Криму не як курорту, а як місцю для заняття альпінізмом . Зазвичай на травневі свята я завжди їздив в Крим, де на протязі місяця здійснював сходження.
Можливо було звісно і цього року але… якось просто було огидно. Думав просто полажу спортивні траси та й годі.
Але хотілося великих стін. То ж як варіант найближчих і бюджетних стін були виключно Татри. Основним «руководством к эксплуатации» стали статті Євгенія Образцова. Якщо загуглите –«сходження в Татрах» вам майже в першу чергу видасть саме їх.
В цій статті я коротко розповім про нашу подорож, та спробую дати свої власні поради що до організації сходжень в Татрах та надати максимум інформації. Оскільки отримати польську візу найпростіше, відповідно найпростіше потрапити в саме в польські Високі Татри, звісно кордон між Польщею та Словаччиною лише на карті але добиратися все одно доведеться через Польщу. В нас був ліміт часу в 7 днів, тому ми були обмежені в виборі району сходжень. Найпопулярнішим мабуть є район Морського Ока. Про ці місця і піде розповідь.
Починалось все цікаво. Нас мало бути п’ятеро: я, Вова, Іра, Наташа та Черрі Тігго. Подорож тривати 14 днів. З ряду причин нас лишилось троє та 7 днів. Про 7 днів ми знали завчасно а от про скорочення популяції дізналися перед самим від’їздом. Якщо колись вам зустрінеться компанія А-Тур яка продає квитки на автобуси, обходьте її десятою дорогою.
Навчений гірким досвідом декілька разів перевірив замовлення та підтвердження на рахунок дат виїзду - приїзду та часу. І все одно ці паскуди наплутали все, і виписали нам квитки на рейс якій має бути в наступному місяці, про це ми дізналися коли автобус не прийшов на автовокзал. За контактним телефоном нам відповів якийсь зовсім п’яний чувак і довго щось мичав в трубку. Єдине що ми змогли вияснити - гроші нам повернуть. Не сходячи з місця на автовокзалі виясняємо що в 01.15 буде проходити автобус на Вроцлав. Вирішили сідати на нього. Підішли прямо до водія і за 330 грн. відправилися до Кракова, це на 170 грн. дешевше квитків від А-Тур. І так я, Вова та Наташа відправилися у Татри.
Далі пригоди почали набирати оберти. На Польському кордоні виявилось що у Наташі не вистачає якогось документа і її для вирішення питання зняли з автобуса. На територію Польщі ми заїхали вдвох . Десь через пару годин прийшла смс від Наташі що в неї все Ок і вона нас буде наздоганяти, що правда не знає коли це буде. В Кракові пересіли на автобус до Закопане. Ще дві години помилувалися гірськими краєвидами. В Закопане вирішили пригальмувати та перекусити на вокзалі. Купили хліб, дістали сало, налякали австрійців.
Сіли в маршрутку в напрямку Морського Ока, водій ледь не втрапив в аварію, погнув поручні головами двох огрядних полячок які занадто розслабились на задньому сидінні.
Далі летів по гірській мокрій дорозі так ніби намагався поставити рекорд траси. Ми чіплялися в поручні та рюкзаки, доїхали. Вивантажились на величезній паркові забитій автобусами та машинами. Пішли на прохідну до нацпарку.
На касі сиділи дві гарні дівчини. На наші спроби дати їм гроші хитали головами і відмовлялися. Потім перейшли на англійську і пояснили нам що каса працює лише до 17.00 і тому продати нам квитки в 17.05 вони не можуть. Ми розгубилися, запитали як ж нам потрапити на територію парку.
Скажу чесно я вже напрягся і хотів сваритися але вони нам просто посміхнулися і сказали, що після того як каса закривається то вхід безкоштовний… От так от. Від шлагбаума до озера веде чудова асфальтована дорога з просто неймовірними краєвидами, місцями для перепочинку та біотуалетами. Дорога до озера не важка про те займає від 1.5 до 2 годин часу, залежно від ваги рюкзака. Біля сьомої години прийшли в табір Польського Союзу Альпіністів(PZA).
Там у нас були зарезервовані місця. Комендант дуже колоритна особистість на прізвисько Куба. Запитав чи я в нас якісь посвідчення що ми являємось членами організації яка входить до УІАА, в нас такі посвідчення звісно були ;) тому заплатили по 21 злотий за ніч. Поговорили про Україну та останні події. Поселилися, на зв’язок вийшли Наташа, просила зустріти її внизу біля шлагбауму, бо в неї немає фонаря. Ми звісно зраділи нагоді ще два рази пройтись по чудовій дорозі і негайно рушили на зустріч.
Наступного дня вирушили на розвідку району. Від табору до озера 15 хвилин ходьби. Десь з півгодини просто стояли на березі і не вірили очам, таке тільки в кіно бачили. Прогулялися навколо Морського Ока, піднялися до Чорного Става, пройшлися навколо нього, пограли в сніжки та пофоткалися.
Стояв дивився на цю красоту і раптово подумав, що як добре що все це не у нас. Уявив собі намети з шашликами, пивом та китайськими сувенірами, недопалки та пусті пляшки у воді, крутеликів які намагаються заїхати джІпами у саму воду… жахнувся.
В якості об’єкту для сходження вибрали Мніх. По перше - легендарна вершина цього району, по друге - дозволяє легко відступити в разі непогоди.
З ранку вирушили на гору, вийшли на плато під Мніхом пішов дощ. Постояли, подивились по сторонам та пішли назад. Після обіду вийшло сонце, вирішили сходити ще раз подивитись стіну зблизька, та знайти цікаві нам маршрути.
Пробу пера вирішив робити на західній стіні, вона більш проста, ще на ній знаходяться більшість класичних маршрутів. Цього разу підійшли під саму стіну, дістали роздруківки що взяли в таборі( про це окремо) і зрозуміли що толком нічого не зрозуміли.
Вирішили що будемо лізти як лізеться, до того ж західна стіна виглядала не складно зовсім. Наступного дня знов ранковий забіг під Мніх. До речі набір висоти від табору десь метрів 700, підхід займає біля 2 годин. Підійшли разом з групою курсантів. Занепокоєний інструктор запитав куди ми зібралися лізти, бо ми явно мали бути першими.
Я відповів що точно не знаю але хотів би «Варіант Класичний» і запитав де він починається. Даремно я це звісно зробив, хитрий дід вказав мені зовсім в іншу сторону. Ну то таке, зв’язалися і полізли. На першій мотузці пішов дощ але зовсім маленький. На станції вдягнув куртку. Вирішили лізти далі. На середині другої дощ зарядив добряче і майже перестав як тільки я виліз на другу станцію. Відчуття звісно фантастичне коли ти лізеш по щілині, а з неї тобі за пазуху льє вода. Далі було як в анекдоті про Анку і Чапаєва.
– Анка ты чо, застряла там?
- та таз застрял!
- вечно ты со своей посудой таскаешся!!!
Довелося спускатися вниз.
По дорозі вниз накрило дощем конкретно, промокли повністю. Біля самого озера Вові здалося, що він побачив в кущах місцеву німфу, недовго думаючи пригнув на неї. І як справжній ковбой осідлав велику каменюку, як результат ніякої ніжності, а тільки розбите коліно. Майбутнє починало ставати якимось туманним.
В суботу зранку заїхала сила-силенна поляків. Ми сиділи на кухні і пили каву, я проклинав долю, робив це гучно, однаково ніхто не розуміє. До нас підійшов хлопець і по російські запитав звідки ми, представився Євгенієм. Познайомилися, виявилося що це той самий Євгеній Образцов про якого я згадував вище.
Розговорилися, дізнавшись про мої проблеми Женя запропонував йти з ним, бо він приїхав з двома поляками, а в тройці ходити якось не дуже. Тож ми швиденько поснідали, перебрали спорядження і вирушили. Під стіною зустрілися з «його» поляками. В них було перше бачене мною нормальне топо маршрутів на Мніх. Вирішили одразу йти на східну стєну. Саме цю сторону називають маленьким Шамоні, стрімкі та гладкі стіни розсічені щілинами, з безліччю карнизів та нависань. На ній знаходяться самі важкі маршрути з складністю лазіння до 8а+.
Розпочали з маршруту з невимовною назвою Miedzymiastową, що в перекладі означає мєжгород. Заглянули в топо до поляків, в нас була лише роздруківка з схемою УІАА, як виявилось пізніше дуже неточна. Складність маршрутів дається знов такі по класифікації УІАА. На другій мотузці я помилився ( схеми дуже неточні) і додав нам складності. Взагалі від лазіння давно не отримував такого задоволення. Шикарні щілини, супер - надійна страховка, лізеш і зовсім не паришся що впадеш на точку, зосереджуєшся повністю на перехватах. Станції обладнані шлямбурами, в місцях де неможлива страховка теж є шлямбура.
Коротше- лізеш і кайфуєш!!! Сумарно по складності можливо порівняти з кримськими 5А, тільки без трави та з надійною страховкою. По протяжності маршрути як на Соколі, це мабуть єдиний мінус, тільки ввійшов у смак як вже вершина. Вершина бомба, невеличка площадка метр на метр, є дів станції для спуска і краєвид…
Спустилися. Тут все по дорослому. Всі спуски тільки дюльфером. Спускатися можна в будь-яку сторону.
Часу було ще вдосталь тож вирішили сходити ще один маршрут. Тут це поширена практика, 2-3 маршрути в день. Женя запропонував класичний маршрут району, Kant Klasyczny. Швиденько вибігли на верх, складність десь біля 4А. Спустилися до озера, випили пивка, поговорили про життя та про гори. На наступний день прогноз знов обіцяв дощ з 11 ранку. Тому вирішили вставати о 5 ранку.
Піднявся з трудом, сказалися багаторазові забіги під Мніх. Перекусили і вирушили. Вирішили лізти один з класичних маршрутів східної стіни Sprężyna, в перекладі - пружина.
Маршрут сильно пробитий шлямбурами, в оригіналі страховка гаками, про те як тільки щілина дозволяє надійну страховку закладними, як вони одразу пропадають. По відчуттям теж якась п’ятірка, але значно складніша за Miedzymiastową. Зверху впирається в пояс карнизів. Всі щілини були значно мокрі, не встигли висохнути після дощу. Шлямбурів там не має, тому треба зважати на це. Знов стикнулися з неточністю схем. На східній стіні це критично бо поряд є щілини де рівень лазіння може різко піднятися до 7с/8а і якщо ви до цього не готові, то можуть бути проблеми. Одним з принципів обладнання маршрутів шлямбурами це встановлювати їх там де неможливо страхуватися закладними, а якщо щілина навіть при 8а це дозволяє то їх там не буде.
На спуску до озера пішов дощ. Засіли на літньому майданчику біля схроніська, побалувались пивком з виглядом на гори. Ввечері Женя з друзями поїхав до Варшави, а ми приготувалися до від’їзду. Зранку вирушили в зворотну дорогу, в Кракові зайшли в торговий центр, купили сувеніри та їжу на дорогу. Вже за традицією дорога гладко не пройшла, за Львовом автобус став на заправці і чекав 3 години інший автобус, щоб забрати пасажирів до Києва. От так все і було.
P.S. Звісно шкода, що погода внесла свої корективи. Два дні просто вилетіли дарма. Мніх це невеличка частина маршрутів які є навколо озера. Наступного разу хочеться обов’язково спробувати найскладніші маршрути східної стіни Мніха, та обов’язково сходити на ще одну легендарну стіну району – Kazalnica. На ній по справжньому довгі і складні маршрути, про те страховка вже є не такою надійною.
А тепер небагато довідникової інформації.
Найзручніше добиратися однозначно через Краків, звісно при умові що ви їдете автобусом. Найдешевші тарифи на перевезення в http://europebustravel.com/, про те не сама пунктуальна контора, при поверненні назад ми запізнилися на 3 години і це не по вині таможні. Далі дорога до Закопане. Автобуси ходять з центрального автовокзалу дуже часто, вартість проїзду 15 злотих, квиток можна придбати прямо у водія. Час в дорозі приблизно 1,5 – 2 години, залежить від завантаженості дороги. Всю їжу на ці 7 днів ми везли з собою з України, вийшло дешевше, витратили всього 400 грн. на 3 чоловік. Про те якщо збираєтесь скуповуватись то робіть це в Кракові, Закопане курорт і все дорожче на порядок.
Маршрутка до Морського Ока ходить кожні 15 хв. Її зупинка через дорогу від входу в автовокзал Закопане, вартість проїзду 10 злотих. Вхід в нацпарк платний і коштує 5 злотих але лише до 17.00. Після цього часу можна пройти безкоштовно. Проживати на території парка можливо лише в схроніськах/приютах та на території кемпінгу PZA. Обидва схроніська знаходяться на березі озера. Є старе та нове, ціни приблизно 40 та 50 злотих відповідно. Є всі умови, в новому є навіть столова та бар. Ми жили в кемпінгу http://www.pza.org.pl/news.acs?id=2606954.
Вартість проживання 31 злотий з людини, якщо ви є членом клубу який є членом УІАА відповідно, та у вас є посвідчення про це то ціна буде 21 злотий. В таборі є 35 стаціонарних наметів на 3 людини кожний(можливо і 4) в яких вас і поселять. Бажано зарезервувати місце найпростіше це зробити по телефону відправивши смс. Всі контакти є по посиланню вище, для довідки табір називається Szalasiska. В комплекті до намету йдуть поролонові килимки. В таборі є дві кухні, з газовими плитами, холодильниками, шафами для посуду та ящиками для їжі. Є електрика та інтернет.
Також є холодний безкоштовний та гарячий платний, 4.5 злотих, душ. 3 біотуалета, чисті та завжди з папером)) Важливо: їжу тримати в ящиках на кухні і не лишати свій посуд на кухні, в таборі є певна кількість загального посуду, тому все що лежить на столі апріорі вважається загальним! Про те якщо щось пропаде просто пройдіться по кухням та загляньте на мийку для посуду, все що пропало ми знайшли там. На кухні стоїть загальний ноут та принтер з запасом паперу, користування безкоштовне.
В ноуті є схеми маршрутів та описи які можна роздрукувати. Не знаю як по інших стінах району а по Мніху є гарні , кольорові топо. Придбати їх можливо в інтернеті. Все що є в ноуті досить низької якості і якщо ви перший раз то можуть бути проблеми. Тому ми зфоткали описи, що правда без назв маршрутів, але в таборі на кухнях є великі постери, де це можливо уточнити.
Пару порад по спорядженню стосовно Мніха.
- Рюкзаки всі лишають під стіною, з собою беруть тільки необхідне, навіть взуття не беруть. Якщо немає черги можливо спуститися по шляху підйому. Ми брали з собою тільки аптечку та штормовки.
- Всі ходять з подвійними мотузками, ми ходили з одинарною. В принципі різниці немає, якщо вмієте правильно подовжувати «точки». Проблем лише на спуску, бо між спусковими станціями біля 60 метрів. Про те ми знайшли свій варіант і спускалися на одинарній, що правда це займало більше часу. Але таких варіантів спуску дуже мало.
- Молотки та гаки не потрібні. Закладні треба мати всі типорозміри. Найбільше йдуть середні розміри, місцями БД-ні мікроками нам дуже допомагали. Якщо не збираєтесь ходити 2 мотузки за одну, як я, то достатньо 10 відтяжок. Обов’язково 4-5 петель для подовження.
- І ще одне. Не разу нікого не бачив на ІТО, тому не беріть лєсєнкі і прочу ітошну муть, Мніх територія freeclimbing.
